Німе кіно

– без синхронізованого записаного звуку (і, зокрема, чутного діалогу). Такі стрічки передають історію та емоції візуально, водночас різні елементи сюжету або ключові рядки діалогу можуть передаватися за допомогою титрів.
Втім, сам термін "німий фільм" є не зовсім правильним. Адже такі стрічки майже завжди супроводжувалися живим звуком. Мовиться про супровід піаніста (тапера) або органіста або й навіть невеличкого оркестру. Музика фактично є містком, який поєднує сам фільм та глядачів. Хоча в той час не існувало технології синхронізації звуку з фільмом, музику розглядали як невід'ємну частину вражень від перегляду.
На жаль, більшість ранніх німих фільмів вважаються втраченими, адже нітратна плівка, яку використовували для запису, була надзвичайно нестабільною й легкозаймистою. За приблизними оцінками, лише у США близько 75% таких фільмів не збереглися.
Квентін Тарантіно "Безславні виродки" 2009р.
Особливістю німих фільмів є використання титрів (інтертитрів). Так називаються текстові вставки, які уточнювали інформацію по сюжету, відтворювали репліки персонажів або й загалом описували те, що відбуається на екрані. Спочатку титри позначали заголовки монтажних частин згодом – слугували як заміна звукової мови та зв'язували окремі фрагменти сюжету.

Цікаво, що стрічки надавали у прокат без вмонтованих титрів. Натомість користувач отримував текст, який міг самостійно вставити фільм за бажанням. Вже у XX столітті з'явилися спеціальні майстерні, які титрували монтажні фрагменти з інтертитрами. З часом роль титрів у фільмі переосмислили, їй надавали все більшого значення.
Попри те, що німе кіно випускали без звичних нам діалогів, його художні можливості були вкрай високоми. Адже доводилося спілкуватися з глядачами за допомогою міміки та жестів. Майстерність акторів німого кіно та виразність їхніх рухів важко перевершити й досі.
Німе кіно — найчистіша форма кінематографа. Йому, звичайно, не вистачає звуку людського голосу і шумів. Та додавання їх не спокутувало б тих незворотних наслідків, які воно спричинило за собою. Якщо раніше не вистачало одного тільки звуку, то з його введенням ми позбулися всіх досягнень, завойованих чистим кінематографом
Альфред Хічкок
кінорежисер
Класики німого кіно
Одним із класиків ери німого кіно був легендарний Чарлі Чаплін. Він не тільки грав ролі, але й сам писав сценарії до власних фільмів та продюсував їх. Він став світовою іконою завдяки образу інтелігента-волоцюги Чарлі та вважається однією з найважливіших фігур в історії кіноіндустрії.


Цікаво, що Чаплін не одразу прийняв ідею переходу від німих до звукових фільмів. Він цинічно ставився до нової тенденції й вважажав, що новим стрічкам не вистачає артистизму німого кіно. Митець вірив, що звук у його фільмах не спрацює так, як треба, але водночас його гнітило відчуття, що він залишиться старомодним.

Бастер Кітон був американським актором, коміком, кінорежисером, продюсером, сценаристом. Його часто називають "Людина з кам'яним обличчям" або "Комік без посмішки". Таке прізвисько він отримав через вміння розігрувати на екрані найбезглуздіші та абсурдні ситуації, зберігаючи при цьому абсолютно незворушний вираз обличчя.


Кінець кар'єри Кітона припав на початок ери звукового кіно. Втім, сталося це не тому, що актор не "пристосувався" до звуку. На відміну від низки інших кінозірок, він володів приємним голосом та прекрасно співав, що чудово поєднував з виразність жестів та мімікою.
Популяризація німого кіно в Україні
В Україні щороку проводять фестиваль німого кіно та сучасної музики "Німі ночі". Його заснували, аби популяризувати німе кіно, створене в Україні та за кордоном українськими митцями. Як зазначають організатори, фестиваль повертає в сучасний мистецький контекст українські фільми Олександра Довженка, Дзиґи Вертова, Івана Кавалерідзе, визнані шедеврами світового кіноавангарду.

Особливістю заходу є те, що українські музиканти та їх колеги з інших країн упродовж кілької місяців створюють оригінальний музичний супровід до стрічок й згодом представляють його.